Інший – не означає поганий… Безумовно. Але перша реакція на те, що у дитини, ймовірно, буде інвалідність – це завжди шок. Нас лякає все невідоме, і ми прагнемо створити ілюзію стабільності у своєму житті. Насправді кожна ситуація – це виклик. І встановлення дитині діагнозу, особливостей розвитку або поведінки – це криза, результатом якої може бути прогрес і у дитини, і у сім’ї. Як пройти цей непростий період, поділимося сьогодні з вами.
Спочатку важливо прийняти власне ставлення до того, що ваша дитина буде відрізнятися від загальноприйнятих норм
Реакція батьків розвивається так, як ми переживаємо втрату надій, очікувань: спочатку складно повірити, потім хочеться знайти винного (лікарів, екологію і, що травматично для сім’ї, самих батьків), потім – сумувати і закритися від оточуючих. Все це – нормальна реакція на надзвичайну подію в житті сім’ї, вона може тривати до одного року. Вийти з неї – означає відштовхуватися від можливостей, даних вашій дитині, і прагнути розвинути їх максимально, не забуваючи піклуватися про себе.
Важливо визнати, що всі діти різні, і вони – не полігон для самоствердження батьків
Будь-яка дитина може не бути відмінником або просто слухняною. І не варто намагатися довести всьому світові, що вона найкраща, так само як і ховатися від оточуючих, побоюючись осуду. Ви не зобов’язані відповідати на образливі коментарі (“яка невихована!”), якщо у вашої дитини є інвалідність чи особливості поведінки. Але також ви маєте право пояснити іншим людям: у моєї дитини аутизм, вона лякається різких звуків, або, наприклад, не може моментально поступитися місцем на гойдалках, навіть якщо її попросили.
Вашій дитині потрібен грамотний супровід фахівців і оцінка прогресу в розвитку, індивідуальна програма, де вона бачитиме свої успіхи та вчитиметься новим навичкам. Не забувайте про уміннях в побуті і практиці спілкування. Крім шкільних знань, важливо підготувати дитину бути максимально автономною в дорослому житті. Коли бачиш, як вона “не справляється”, є спокуса зробити за неї, допомогти, підказати, направити… Не завжди це корисно самій дитині.
Важливо залучати дітей до догляду за собою, до походів у магазин, поводження з грошима, до всього, що може допомогти їм бути самостійними.
Інклюзивне суспільство – це не тільки необхідність підлаштуватися під потреби людей з інвалідністю, важливо також навчити дитину бути частиною групи, слухати і розуміти інших, висловлювати себе і приймати рішення.
Взаємна підтримка батьків дітей зі схожими особливостями у розвитку – це джерело інформації, можливість разом відстоювати інтереси дітей, ділитися досвідом навчання, проводити час з дітьми і просто влаштовувати посиденьки. Об’єднуйтеся, не залишайтеся наодинці з труднощами, а ваш досвід, своєю чергою, може допомогти багатьом.
Розвиток вашої дитини залежить від внутрішнього ресурсу батьків. Не відкладайте ваші хобі, спільні вечори, відвідуйте місця, які надають вам сил і натхнення.
Друзі важливі і для ваших дітей
Для цього розкажіть керівникові групи, у якій навчається дитина, про її інвалідність, особливості. Не залишайте місця припущенням. Вчителю важко впоратися з незвичайним учнем, потрібна ваша підказка. Іноді діти з порушеним поведінкою сприймаються як неслухняні, але насправді – це їхня особливість, а не неповага до вчителя. Коли педагог знає це, йому легше побудувати контакт з учнем. Подумайте разом, які заходи доступні вашій дитині та іншим дітям, чи можете ви запросити когось у гості чи піти разом погуляти на вихідних.
І пам’ятайте: інший – не означає поганий!
Ганна Усатенко
для онлайн-журналу “Мой ребенок”