Рятуючи доньку, вона стала письменницею, бо життя і книги навчили її вирішувати проблеми, досягаючи результату

Уродженка Одеси, викладач російської мови Валерія Кисельова-Саврасова з дитинства не розлучається з книжкою. Любить казки й антиутопії. Коли вона дізналася, що її дочка, яка народилася в Іспанії, можливо, не зможе читати, почала писати казки спеціально для неї.
На сьогодні вона опублікувала п’ять книг в Іспанії, дві готуються до виходу в Україні. Однак основною роботою Валерії залишається викладання російської мови як іноземної в Будинку культури в Міхас-Лас-Лагунас, а книги – це хобі і приємне проведення часу. «Валерія – дуже добра людина, – каже її мама, яка передала дочці письменницький талант. – Свого часу вона мене врятувала від важкої хвороби, а тепер і дочку свою рятує».

Вчитися, вчитися і вчитися

– Ви не випадково почали писати казки?
– Казки завжди в голові крутилися, але з’явилися вони в той момент, коли доньці поставили діагноз аутизм. Це не хвороба, а неврологічний розлад. У таких дітей відсутні нейрони, здатні розпізнавати мову. Ось чому в роботі з такою дитиною важливо навчити її говорити і розуміти мову.
– Ваша перша казка так і називається – «Принцеса вчиться говорити».
– Це казка про аутизм і про будь-які розлади мовлення, яке долається, і мова все-таки з’являється. Я запропонувала видавництву створити серію книг з тим самим персонажем або з іншими, де кожна книга була б спрямована на вирішення тієї чи іншої проблеми дитини з подібними розладами.
– Видавництво погодилося?
– Так, ми продовжуємо працювати. У нас вийшла вже третя книжка. Поява другої – «Принцеса йде до стоматолога» – була пов’язана з тим, що у дочки було багато каріозних зубів. Візити до стоматолога були дуже проблематичними. Тому мені хотілося пояснити дитині, що таке карієс. У книзі він зображений у вигляді монстриків. Його потрібно лікувати, це не страшно, потрібно це пережити.
– А який проблемі присвячена третя книга?
– Вона називається «Моя лялька» і спрямована на навчання дитини грі з лялькою. Це книжка у віршах і теж з піктограмами, як і попередні дві. Справа в тому, що при аутизмі діти, якщо їх не вчити, не вміють грати, спілкуватися, не пізнають навколишній світ. Тому гра з лялькою дуже важлива. Вона дає змогу переносити досвід, пов’язаний з турботами про дитину, на ляльку. До речі, один із тестів, що визначає наявність аутизму, полягає в тому, що дитині, якій майже три роки, дають ляльку, ванночку або інші предмети, а вона не знає, що з ними робити.
– Що ще має насторожити батьків?
– До основних ознак аутизму відносять відсутність у дитини вказівного жесту. Адже зазвичай дитина, просячи щось у мами, показує пальцем, навіть якщо не вміє говорити, або намагається якось привернути її увагу. Діти-аутисти не дивляться в очі співрозмовнику, вони роблять повторювані дії: ходять по колу, наприклад, махають ручками або виробляють дивні, зрозумілі тільки їм, дії. Причому розлад мовлення не завжди є. Це залежить від виду аутизму. Найголовніше, щоб батьки не закривали очі на цю проблему. Бо є мами, які не хочуть визнавати, що в їхньої дитини аутизм. Важливо розуміти, що батьки – це місток до зовнішнього світу, тільки від них залежить, навчиться дитина розуміти мову і говорити чи ні.

Чарівної таблетки немає

– За даними ВООЗ за минулий рік одна дитина з 160 в світі страждає аутизмом. Наскільки ця проблема критична для Іспанії?
– Точної статистики немає. В Іспанії приблизно одна дитина з 80 аутист. У США – один з 50. У країнах СНД ще ніхто не підраховував.
– Куди слід звертатися з цією проблемою?
– В Іспанії існує багато центрів по роботі з дітьми-аутистами. Працюють вони за американськими методиками. Займається з дітьми в основному логопед. Він вчить дитину розуміти світ, слова. Це дуже довгий процес. При середньої тяжкості аутизму, наприклад, на думку деяких психологів, необхідно займатися з дитиною як мінімум 20 годин в тиждень. Держава оплачує близько двох годин занять на тиждень. Тобто це ніщо.
– Чи існують інші методи лікування?
– Дехто намагається заробити на цьому гроші, кажучи, що існують якісь таблетки або картинка, на яку подивишся і вилікуєшся від аутизму. Все це неправда. При аутизмі застосовуються поведінкові методики, коли дитину вчать.
– А в загальну школу такі діти потрапляють?
– В Іспанії займаються повним включенням дитини в навчальний процес. У початковій школі до нього прикріплюють фахівця – маестро де аудісьон ленгуахе. Він займається з дитиною близько двох годин в тиждень. Крім того, є терапевтичний педагог і монітор – людина, яка супроводжує дитину в туалет. Час від часу хтось із фахівців забирає дитину на індивідуальний урок. Якщо дитина не може перебувати в колективі, його визначають в клас для дітей з проблемами, але все-таки долучають до відвідування загальних уроків.

Все треба пояснювати

– Як у вас зараз йдуть справи з донькою?
– У моєї доньки дуже добре розвивається мова. Логопед, яка з нею займається, дозволила мені перебувати на її уроках, що дозволило мені самій займатися з дочкою по її методиці цілими днями. А зараз для розвитку мови нам дуже допомагають книги. Вони пояснюють доньці, як влаштований цей світ, поведінку людей, тому що у аутистів проблема не тільки з промовою. Ці діти не можуть аналізувати емоції, поведінка, слідство і причини всього, що відбувається в навколишньому світі. Абсолютно все доводиться пояснювати.
– Де можна придбати ваші книжки?
– На інтернет-сторінці видавництв або в книжкових магазинах. Крім того, я знайшла українське видавництво «ДівоГра», з яким ми зараз працюємо над двома книгами. Вони повинні вийти на початку наступного року українською та російською мовами. Це соціальні історії. Їх завдання – пояснення повсякденних ситуацій.

Війна і діти

– Дві Ваші книги теж написані для дітей, але вони не пов’язані з проблемою аутизму.
– В іспанському видавництві «Локомотора» вийшла книжка під назвою El gato errante («Бродячий кіт»). Це альбом з великою кількістю ілюстрацій, виконаних кримською художницею Надією Малінкін. Головні герої – коти, які стали біженцями через те, що в їх країну прийшли тигри. Трохи сумна казка. Мені хотілося, аби діти задумалися про те, що відбувається у світі. Адже вони складають половину всіх біженців у світі. Це страшно, коли діти тікають від війни і не можуть знайти місце, де вони могли б жити, ходити в школу і просто насолоджуватися дитинством. Інша книга – Un, dos, tres, ¿qué pintor es? («Раз, два, три, хто художник?») – вийшла у видавництві «Едісьонес Мігель Санчес». Вона складається із загадок про іспанських художників. Її ілюструвала Патрісія Морено Гонсалес. Книга призначена для продажу в музеях, але її можна буде придбати і в книжкових магазинах. Художником перших двох книг про Принцесу була Інна Огандо, уродженка Дніпропетровська, яка живе зараз у Мадриді. Книгу про ляльку малював білорус Максим Василюк. Кожна книга – це окрема історія.

Мама читає, а тато готує

– Зовсім скоро у Вас з’явиться ще одна дитина, хвилюєтеся?
– Ні, просто хочеться, щоб у дитини все було добре.
– Ви вже знаєте, хто буде?
– Дівчинка! В Іспанії краще бути дівчинкою, тому що тут жінки більше захищені законом. І домашню роботу ніхто не звалює на жінку. Вона рівномірно розподілена між подружжям. Мій чоловік, наприклад, любить готувати і робить це із задоволенням. Моїх російськомовних друзів це дуже сильно дивує. До речі, одного разу на занятті з логопедом дочка повинна була побудувати фрази: «тато читає», «мама готує». Але знаючи дійсний розподіл обов’язків у нашій родині, вона сказала: «Ні, ні! Мама читає, а тато готує».
– У вас є кумири?
– Мені подобаються люди, які не дивлячись ні на що подолали величезні нещастя у своєму житті, зуміли вибратися і почали допомагати іншим.
Валерія Кисельова-Саврасова,
викладачка російської мови та письменниця
Оригінал статті https://bitly.su/cCZQ8xLI