Усатенко Ганна Володимирівна

Альтернативна та аугментативна комунікація (alternative and augmentative communication), за визначенням Міжнародної спільноти з альтернативної та аугментативної комунікації – це набір інструментів та стратегій, які використовує індивідуум, щоб виконувати щоденні завдання спілкування. (Переклад мій. – Г. У.) Комунікація має різні форми, такі як мовлення, погляд, текст, вираз обличчя, дотик, жестова мова, символи, малюнки, пристрої для генерації мовлення тощо. Ефективною є комунікація, де намір та значення, яке передає одна особа, є зрозумілим для іншої особи, при цьому форма має менше значення, ніж успішне розуміння повідомлення.

Безперечно, ефективність комунікації між людьми забезпечує успішну взаємодію. З розвитком інклюзивності в освіті та громадському просторі в Україні постає питання налагодження комунікації між людьми з інвалідністю, які мають порушення мовлення, та їхнім оточенням у родині, побуті, закладах освіти та у суспільному житті загалом.

За статистикою Національного інституту порушень слуху та комунікації Національного інституту здоров’я США, кожна 12-а дитина та кожна 10-а доросла особа має порушення мовлення. Багатьом із них потрібна підтримка одного зі способів альтернативної комунікації. В Україні практика застосування засобів та підходів до альтернативної комунікації лише розвивається, існує нагальна потреба впорядкування інформації та узагальнення й поширення вітчизняного досвіду щодо теми альтернативної комунікації.

Комунікацію визначають як процес встановлення та розвитку контакту між людьми, що виникає у зв’язку з потребою у спільній діяльності; включає в себе обмін інформацією; володіє взаємним сприйняттям і спробами впливу один на одного.

Єжова Т. Є. зазначає, що для розвитку навичок повсякденного спілкування важливо організувати спеціальне комунікативне середовище, в якому дитина може розуміти інших і бути зрозумілою. Користуватися засобами альтернативної комунікації під час спільної діяльності доводиться і тим людям, які оточують людину з порушеннями мовлення, та які водночас володіють словесною мовою. Авторка використовує термін «діти з особливими комунікативними потребами», який вживається в англомовних країнах для позначення осіб, позбавлених через різні причини можливості мовленнєвого спілкування. До цієї групи відносяться люди зі складними формами дизартрії, моторною та сенсорною алалією, анартрією, інтелектуальною недостатністю, раннім дитячим аутизмом тощо. 

Куценко Т. О. відмічає, що жодна із систем допоміжної альтернативної комунікації не має на меті вилучити вербальне мовлення з ужитку. Більше того, розвиток мовленнєво-комунікативних навичок пришвидшується за рахунок використання альтернативних способів комунікації. Застосування будь-якого способу альтернативної комунікації супроводжується мовленням так, що жест або символ ілюструє слово, формуючи в головному мозку міцні зв’язки між стимулами різних модальностей (звукової, зорової, кінестетичної).

Лопатіна наводить дані, що в Україні невпинно зростає кількість дітей з психофізичними порушеннями, а отже, існує нагальна потреба у застосуванні нових, альтернативних методик роботи з ними. 

Дослідження спілкування, його особливостей та механізми були предметом наукового інтересу, зокрема філософів (В. Біблер, М. Бубер, М. Каган та ін.); лінгвістів (М. Бахтін, Т. Винокур, Л. Щерба, Л. Якубинський та ін.); нейропсихологів (Т. Ахутіна, Ж. Глозман, Ю. Мікадзе та ін.), психолінгвістів (О. Леонтьєв, Т. Ушакова, С. Цейтлін, О. Шахнарович та ін.), лінгводидактів (А. Арушанова, А. Богуш, Н. Гавриш, О. Лещенко, К. Крутій, М. Пентилюк, С. Хаджирадєва, О. Ушакова, Г. Чулкова та ін.) та ін. Нейропсихологи та психологи розглядають спілкування як одну з умов розвитку людини, найважливіший компонент формування її особистості. Важливо усвідомлювати, що акт спілкування має дуже складну структуру, починається з того, що людина випробовує яку-небудь потребу, що зазвичай знаходиться поза межами спілкування, у сфері тієї діяльності, яку це спілкування обслуговує.

Мета цієї статті: обґрунтування способів альтернативної комунікації у розрізі їх доступності та адаптованості до українського соціокультурного та лінгвістичного контексту.

Завдання статті: сформувати у читачів цілісне уявлення про різні системи альтернативної комунікації та їх пристосованість і вживаність в українському суспільстві, науковій літературі, практичному досвіді фахівців освіти та медицини. Обґрунтувати доцільність вживання символів альтернативної комунікації.

Кількість осіб із інвалідністю на сьогодні становить близько 6 % населення України. На початок 2017 року, за даними офіційної статистики, ця цифра становила 2 мільйони 600 тисяч осіб. 

Донедавна світ літератури, читання та навчання за підручниками, в тому числі оволодіння професією, були обмеженими для багатьох із них. Разом з тим в Україні розвивається інклюзивна освіта, на червень 2018 року, за даними МОН , 990 учнів навчалися на інклюзивному навчанні у 548 школах. За 2 роки: з 2016 по 2018 р. кількість дітей на інклюзії зросла у 7 разів. Багатьом учням на інклюзії потрібна адаптація видань: спрощення тексту, візуальна підтримка (піктограми, символічні малюнки до слів), засоби, що допомагатимуть спілкуватися.

Виклики у вживанні символів альтернативної комунікації

Відсутність адаптованих матеріалів. Наразі в Україні практика альтернативної комунікації не поширена ані в побуті, ані в громадських місцях, ані в освіті. Розвиток мовлення – це основа раннього втручання, адже через мову дитина пізнає світ. Якщо розробити систему видань, адаптованих для дітей із ДЦП, порушеннями мовлення, аутизмом тощо різного віку відповідно до нашого контексту (адаптовані до мови та зображень), вони допомагатимуть спілкуватися та вчитися, це сприятиме інтеграції людей з інвалідністю, відкриє можливості для їхньої автономії, реалізує конституційні права на освіту та працю, а також зробить внесок до реалізації глобальної цілі 10 сталого розвитку: скорочення нерівності всередині країн та між ними. Приклад вживання зможе звернути увагу видавців та надавачів освітніх послуг на потреби цієї категорії населення, поширюючи інклюзивні товари та послуги загалом.

Доступність. Онлайн-навчання залишається недостатньо розвиненим та різноманітним в Україні. У результаті діти зі значними поведінковими порушеннями, літні та ослаблені люди, люди з комплексними порушеннями або 1 групою інвалідності залишаючись вдома, не мають доступу до освітніх можливостей. Поширення матеріалів-символів альтернативної комунікації або мови жестів онлайн допоможе інтегрувати осіб, які внаслідок фізичної інвалідності не мають повного доступу до освіти й літератури.

Системний підхід, інтеграція світового досвіду

Зазвичай для дітей із порушеннями мовлення та інтелекту застосовують спрощені посібники. Разом з тим у світі розроблені методики з доведеною ефективністю, як наприклад PECS, PCS, ARASAAC та інші набори символів, які не є спрощеними, але вони організовані так, щоб подати інформацію доступним чином, від простого до складного, візуально. Потрібна системна адаптація цих матеріалів до нашої мови, щоб діти могли використовувати символи в навчанні та побуті, враховуючи лінгвістичні особливості та сприймання дітей з розумовою інвалідністю.

Отже, бачимо, що з практики вживання різних систем альтернативної комунікації у світі з 2-ї половини ХХ ст. можна виокремити істотні риси: супровід слова символом: жестом, картинкою тощо. Використання альтернативної комунікації допоможе значній кількості людей, які мають порушення мовлення, у реалізації прав, закріплених у міжнародній Конвенції з захисту прав людей з інвалідністю: права на освіту та доступ до літератури, громадського життя. Поширення способів успішної взаємодії допомагає поширенню толерантного ставлення до людей в українському суспільстві загалом.

Список джерел:

  1. Єжова Т. Є. Альтернативна комунікація як засіб соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями життєдіяльності [Електронний ресурс] / Тетяна Євгенівна Єжова // Збірник «Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами». – 2011. – Режим доступу до ресурсу: http://ap.uu.edu.ua/article/102.
  2. Hoffman HJ, Li C-M, Losonczy K, Chiu MS, Lucas JB, St. Louis KO. Voice, speech, and language disorders in the U.S. population: The 2012 National Health Interview Survey (NHIS).  Abstract No. 648. In Abstracts of the 47th Annual Meeting of the Society for Epidemiologic Research, June 24-27, 2014, Seattle, WA; p. 156.
  3. Альтернативна комунікація як засіб соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями життєдіяльності
  4. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов / О. С. Ахманова. – 2-е изд., стер. – М. : УРСС: Едиториал УРСС, 2004.
  5. Куценко Т. О. Використання допоміжної альтернативної комунікації при навчанні дітей з розладами аутичного спектра [електронний ресурс] / Т. О. Куценко // Освіта осіб з особливими потребами. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/ooop_2013_4%282%29__26.pdf.
  6. Лопатіна Г. О. Методичні основи системи спілкування за допомогою обміну картками / Г. О. Лопатіна // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 19: Корекційна педагогіка та спеціальна психологія / М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова. – Київ : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2014. – Вип. 27. – C. 110 – 113. http://enpuir.npu.edu.ua/handle/123456789/7788
  7. Шульженко Д. І. Аутизм – не вирок / Шульженко Д. І. – Львів : Кальвія, 2010.
  8. Burkhart L. What is AAC? [Електронний ресурс] / Linda Burkhart // International Society of AAC. – 2016. – Режим доступу до ресурсу : https://www.isaac-online.org/english/what-is-aac/